Фільм

Гаразд, подивимося, що там у Віллі в кишені… О Боже, чиясь рука!

Втрачаю колишню легкість...

Вони просто сиділи чекали. Чекали на життя, чекали смерті, чекали на абсолют, який так і не прийшов.

- Монітор не іграшка, Енді. — Усе, що завгодно іграшка, якщо ти з цим граєш.

— Ти ж танцівниця? — Але, на відміну від тебе, я за життя не танцюю.

— Мене тут не було б, якби ти не була такою хороброю. — Дрібниці. Я завжди хотіла сказати, що піймала за когось кулю, і тепер я можу. Так що, це я мушу тебе дякувати.

У тебе щоранку ці«крайні обставини». Похмільний синдром називається!

Пам'ять — гарна штука, якщо не маєш справи з минулим.

Впевнена, тобі дуже важко перебувати на людях без нього, мені це знайомо... почуваєшся так самотньою, і він на тебе не подивиться, не торкнеться руки, не відпустить на твій рахунок жарт, щоб усі знали, що ти з ним, що ти його. Бачить Бог, цей чоловік умів мене розсмішити!

— Макс, ти справді порівнюєш людське кохання з котячою? — Загалом ні. Котяча любов вічна.