СТАЛКЕР: Тінь Чорнобиля (S.T.A.L.K.E.R.: Shadow of Chernobyl)

Вони ж щохвилини думають про те, щоб не продешевити, щоб продати себе дорожче, щоб їм усе сплатили, кожен душевний рух. Вони знають, що недаремно народилися, що вони покликані. Адже вони живуть тільки раз. Хіба такі можуть у щось вірити?

— Ну, ось ми і вдома. Тихо як. Це найтишніше місце у світі. Тут так гарно. Тут нікого немає. — Але ж ми тут. — Ну, троє ж людей не можуть за день все зіпсувати...

Свідомість моя хоче перемогу вегетаріанства в усьому світі, а підсвідомість знемагає шматком соковитого м'яса, а чого хочу я?

Боже збережи. Я взагалі рідко думаю — це мені шкідливо.

Ось ви говорили про сенс… нашого… життя… безкорисливість мистецтва… Ось, скажімо, музика… Вона і з дійсністю найменш пов'язана, а якщо й пов'язана, то безідейно, механічно, порожнім звуком, без асоціацій. Проте музика якимось дивом проникає в саму душу! Що ж резонує у нас у відповідь на приведений до гармонії шум? І перетворює його для нас на джерело високої насолоди… І об'єднує… І вражає! Навіщо все це потрібно? І, головне, кому? Ви відповісте: нікому. І… І ні для чого, так. Безкорисливо. Та ні… навряд чи… Адже все, зрештою, має свій сенс… І сенс, і причину…

Мені здається, вона пропускає тих, хто не має жодної надії. Чи не поганих, а нещасних!

Я не знаю, чи правильно я вчинив чи ні...і, напевно, ніколи не дізнаюся. Але я зробив вибір. Сподіваюся, він був вірним.