Альбер Камю

Коли вмирає письменник, починають переоцінювати його творчість. Так само, коли вмирає людина, починають переоцінювати її роль серед нас. Отже, минуле повністю створене смертю, яка населяє його ілюзіями.

Осінь - це друга весна, коли кожен лист - квітка.

Плотская ревнощі – це результат уяви, і навіть думки про себе. Супернику він приписує ті погані думки, які в нього самого були за таких самих обставин.

Ми всі – виняткові випадки. Всі ми хочемо апелювати з того чи іншого приводу. Кожен вимагає, щоб його визнали невинним будь-що, навіть якщо для цього треба звинуватити весь рід людський і небо.

Кохання, яке не витримує зіткнення з реальністю, — це не кохання. Але в такому разі нездатність любити — привілей благородних сердець.

Вона почала здогадуватися, що його єдиною пристрастю були гроші, і їй це було не до вподоби, вона сама до пуття не знала чому. Адже врешті-решт вона цим користувалася.

Той, хто жив доти щоденними компромісами, раб в одну мить («Бо як інакше...») впадає в непримиренність —«Все чи нічого». Свідомість народжується в нього разом із бунтом.

Розум, закутий у кайдани, наскільки втрачає ясність, настільки виграє в пристрасті.

Я досі не можу забути розпачу, що охопив мене, коли мати оголосила мені, що«я вже виріс і тепер отримуватиму до Нового року корисні подарунки». Мене досі коробить, коли мені дарують подарунки такого роду. Звичайно, я чудово знав, що її вустами каже любов, але чому любов обирає часом таку жалюгідну мову?

Якщо ні в що не віриш, якщо ні в чому не бачиш сенсу і не можеш стверджувати жодну цінність, все можна і ніщо не має значення. Немає аргументів«за», немає аргументів«проти», вбивцю неможливо ні засудити, ні виправдати. Що спалювати людей у ​​газових печах, що присвячувати своє життя догляду за прокаженими — різниці жодної. Доброчесність і злий намір стають справою випадку або примхи. І ось приходиш до рішення взагалі не діяти, а це означає, що ти принаймні миришся з убивством, яке скоєно іншим. Тобі ж залишається хіба що журитися про недосконалість людської природи. А чому б ще не підмінити діютрагічним дилетантизмом? У такому разі людське життя виявляється ставкою у грі. Можна задумати дію не зовсім безцільне. І тоді, через відсутність вищої цінності, що спрямовує дію, воно буде спрямоване на безпосередній результат. Якщо немає істинного, ні помилкового, ні хорошого, ні поганого, правилом стає максимальна ефективність самої дії, тобто сила. І тоді треба розділяти людей не на праведників та грішників, а на панів та рабів. Так що, з якого боку не дивитись, дух заперечення та нігілізму відводить вбивству почесне місце.