Ельчин Сафарлі

Не скаржуся на самотність. Навіщо, якщо його в мені з надлишком? Ми ніколи не думаємо про те, чого багато в сьогоденні. Нас завжди тягне в протилежні сторони: іноді вперед, частіше — назад.

Так знаходжу тобі, що так довго шукала. Ні, ти не принц на білому коні. Ти моє справжнє. Реальне, близьке, рідне. І неважливо, принц ти чи король, є у тебе кінь чи ні. Важливо, що ти тут. Зі мною. І такий свій… Це не пафос. Це те, що завжди хотіла вимовити на сьогодні. У кожної жінки прибережені слова героя її справжнього. Щасливого сьогодення. Потрібно його лише дочекатися. Я дочекалась…

Я люблю, коли ти говориш зі мною, мені подобається і те, що ти не завжди схвалюєш мої вчинки, і твоя різка оцінка всього, що я роблю, і твоя акуратна ніжність... Я не знаю як, але я зроблю все для тебе.

- Я не розумію, що ти робиш. — Намагаюся подрібнити камінь у грудях, але не виходить. — Обережніше: розбиваючи камінь, не задінь серце.

Багато відступилася. Багато чого відрубала. Я ненавиджу гордість за те, що за її велінням пішла від кохання… Звісно, ​​згодом охолола. Вибачила чортівку, відлучивши від розуму. Тепер слухаю серце. Кажуть, більшість помилок ми робимо на поводі у спокус серця. Наплювати. Краще зробити та пошкодувати, ніж не зробити та пошкодувати.

Ставати мудрішим – боляче.

У дитинстві для щастя було достатньо одного морозива.

Життя втрачає фарби, коли нема кого любити і нема кому віддавати. Які б високі стіни не зводила людина навколо себе, все одно десь він залишає місце для вхідних дверей. Щоб зустрічати, проводжати, а часом і самому вирушати на пошуки.

Але, погодьтеся, бувають дні, коли хочеться абсолютної самотності: воно так само корисне в міру, як пара стручків чилі у м'ясних стравах.

Тікати від самого себе — значить тікати у невідомому напрямку.