Еріх Марія (Пауль) Ремарк

— Чому не всі Люди щасливі, Рудольфе? — шепоче вона.
— Мабуть, тому, що богові інакше було б нудно.
— Ні, — швидко заперечує Ізабелла, — не тому.
— А чому ж?
— Тому, що він боїться.
— Боїться? Чого?
— Коли б усі стали щасливі їм більше не треба було б бога.

Але такий уже, мабуть, плин Життя — коли ми, нарешті, справді чогось навчаємось, тоді ми вже надто старі, щоб скористатись своєю наукою, і так триває далі, хвиля за хвилею, покоління за поколінням.

Злочинність — це нормальна реакція нормальних людей на ненормальні умови Життя.

Туга по покинутому, або людині яка нас покинула як би прикрашає ореолом того, хто приходить потім. І після втрати нове постає у своєрідному романтичному світлі. Старий, щирий самообман.

Тільки найпростіші речі не розчаровують. щастя дістається якось дуже просто і завжди набагато простіше, ніж думаєш.

Найнеймовірніше майже завжди виявляється найбільш логічним.

Тільки дрібниці пояснюють все, значні вчинки нічого не пояснюють.

прагнення суперечити свідчить про обмеженість духу.

Хто дійсно пропав, той мовчить.

Один з двох завжди кидає іншого. Все питання в тому, хто кого випередить.