Лев Миколайович Толстой

Помилка не перестає бути помилкою від того, що більшість поділяє її.

Ми нічого не говорили про кохання. Я не питав ні її, ні себе навіть про те, чи вона любить мене. Мені достатньо було того, що я її любив. І я боявся тільки одного, щоб щось зіпсувало мого щастя.

З усякого важкого становища зараз же вийдеш, якщо тільки згадаєш, що живеш не тілом, а душею, згадаєш, що в тобі є те, що найсильніше на світі.

Щастя не в тому, щоб завжди робити, що хочеш, а в тому, щоб завжди хотіти того, що робиш.

Коли вона дивилася на нього, вона відчувала, що він дивився на її плечі, і вона мимоволі перехоплювала його погляд, щоб він краще дивився на її очі. Але, дивлячись йому в очі, вона зі страхом відчувала, що між ним і нею зовсім немає тієї перешкоди сором'язливості, яку вона завжди відчувала між собою та іншими чоловіками. Вона сама не знаючи як, через п'ять хвилин почувала себе страшно близькою до цієї людини. Коли вона відверталася, вона боялася, щоб він ззаду не взяв її за голу руку, не поцілував би її в шию. Вони говорили про найпростіші речі, а вона відчувала, що вони близькі, як ніколи не була з чоловіком.

Зазвичай думають, що злодій, вбивця, шпигун, повія, визнаючи свою професію поганою, повинні соромитися її. Відбувається ж зовсім протилежне. Люди, долею і своїми гріхами-помилками поставлені у відоме становище, хоч би як воно було неправильно, становлять собі такий погляд життя взагалі, у якому їх становище представляється їм добрим і поважним. Для підтримки такого погляду люди інстинктивно тримаються того кола людей, в якому визнається складене ними про життяі про своє місце поняття. Нас це дивує, коли справа стосується злодіїв, що хизуються своєю спритністю, повій — своєю розпустою, убивць — своєю жорстокістю. Але дивує це нас тільки тому, що гурток-атмосфера цих людей обмежена і, головне, що ми поза нею. Але хіба не те саме явище відбувається серед багатіїв, які хваляться своїм багатством, тобто грабіжництвом, військовоначальників, які хваляться своїми перемогами, тобто вбивством, володарів, які хваляться своєю могутністю, тобто насильництвом? Ми не бачимо в цих людях збочення поняття про життя, про добро і зло для виправдання свого становища тільки тому, що коло людей з такими збоченими поняттями більше і ми самі належимо до нього.

Людина вища за тварин, не тому що може мучити їх, а тому, що вона здатна шкодувати їх. А шкодує людина тварин тому, що відчуває, що в них живе те, що живе в ньому.

— Хіба ви не знаєте, що ви для мене все життя ; але спокою я не знаю і не можу дати вам. Усього себе, кохання... так. Я не можу думати про вас та про себе окремо. Ви й я для мене одне. І я не бачу попереду спокою ні для себе, ні для вас. Я бачу можливість відчаю, нещастя... чи бачу можливість щастя, якого щастя!... Хіба воно не можливе? - додав він одними губами; та вона чула.

Людина подібна до дробу: у знаменнику — те, що він про себе думає, у чисельнику — те, що він є насправді. Чим більший знаменник, тим менший дріб.

Але що ж таке це високе почуття, яке, на думку правлячих класів, має виховуватись у народах? Почуття це є, у найточнішому визначенні своєму, не що інше, як перевага своєї держави чи народу будь-якій іншій державі та народу, почуття, яке цілком виражається німецькою патріотичною піснею:«Deutchland, Deutchland uber alles» [«Німеччина, Німеччина вище за всіх»], в яку варто тільки замість Deutchland вставити Russland, Frankreich, Italien або NN, тобто будь-яку іншу державу, і буде найясніша формула високого почуття патріотизму. Цілком можливо, що почуття це дуже бажано і корисно для урядів і для цілісності держави, але не можна не бачити, що це почуття зовсім не високе, а, навпаки, дуже безглузде і дуже аморальне; нерозумне тому, що якщо кожна державабуде вважати себе краще за всіх інших, то очевидно, що всі вони будуть не праві, і аморально тому, що воно неминуче тягне за собою будь-яку людину, яка відчуває її, до того, щоб придбати вигоди для своєї держави і народу на шкоду іншим державам і народам, — потяг прямо протилежне основному, визнаному всіма моральному закону: не робити іншому та іншим, чого б ми не хотіли, щоб нам робили.