Марк Твен

Подяка і зрада — це, по суті, початок і кінець однієї процесії.

Зима — гарна штука, коли це справжня зима — з льодом на річках, градом, мокрим снігом, тріскучими морозами, завірюхами та іншим, а ось весна нікуди не годиться — суцільні дощі, бруд, сльота, одне слово — туга, і вже швидше. би вона скінчилася.

Я не боюся зникнути. Перш, ніж я народився, мене не було мільярди і мільярди років, і я анітрохи від цього не страждав.

Кращий фехтувальник на світі не повинен побоюватися другого кращого фехтувальника; ні, боятися треба невігласа, який жодного разу не тримав шпаги в руках; він робить не те, чого від нього очікують, і тому знавець перед ним безпорадний.

Важко повірити, що будь-хто, проживши життя, не вважав би її в глибині душі невдалою.

Це було гидко моїм правилам, але я переконався, що правила зберігають свою силу лише доти, доки ти ситий.

Ніхто з нас не обділений силою уяви, завдяки якій ми можемо зцілити своє тіло або посилити хворобу. Цим даром була наділена перша людина, ним володітиме останній з людей.

Мало хто з нас може винести тягар багатства. Звісно, ​​чужого.

Потім вона почала проповідувати про пекло, а я візьми та й скажи, що добре б туди потрапити.

Це тривало лише мить, — але якою помітною буває мить, коли вона зупиняє биття двадцяти тисяч сердець!