Марк Твен

Повіками будь-який прояв так званої«поважності» з їхнього боку вважався гріхом і злочином. Але варто людині усвідомити, що тільки вона сама здатна вирішувати, що гідно поваги і поклоніння, а що ні, і весь цей обман, все обдурювання стають очевидними. І чому я не подумав про це раніше? Адже це правильно, абсолютно правильно! Яке право має Ґете, яке право має Арнольд, яке право має будь-який словник встановлювати для мене, що означає«нешанобливість»? Їхні ідеали не мають до мене жодного відношення. Якщо я почитаю свої ідеали, значить я виконую свій обов'язок; і я не роблю жодного святотатства, якщо сміюсь над їхніми ідеалами. Я можу знущатися з ідеалів інших скільки мені заманеться. Це моє право і мій привілей. І жодна людина не має права заперечувати це.

Священики та оптимісти люблять проповідувати, що людство безперервно рухається вперед до досконалості. Як завжди, вони не підкріплюють свою думку статистикою. Так уже заведено у священиків — і оптимістів теж.

Якщо дружба закінчилася, то її й не було.

Життя слід було б починати старим, володіючи всіма перевагами старості – становищем, досвідом, багатством, – і кінчати її юнаком, який може всім цим так блискуче насолодитися. А зараз світ улаштований так, що в юності, коли рахунку немає задоволення, які отримуєш на один-єдиний долар, у вас цього долара немає. На старості ж у вас є долар, але вже немає нічого такого, що хотілося б на нього купити.

Кращий фехтувальник на світі не повинен побоюватися другого кращого фехтувальника; ні, боятися треба невігласа, який жодного разу не тримав шпаги в руках; він робить не те, чого від нього очікують, і тому знавець перед ним безпорадний.

Важко повірити, що будь-хто, проживши життя, не вважав би її в глибині душі невдалою.

Це було гидко моїм правилам, але я переконався, що правила зберігають свою силу лише доти, доки ти ситий.

Ніхто з нас не обділений силою уяви, завдяки якій ми можемо зцілити своє тіло або посилити хворобу. Цим даром була наділена перша людина, ним володітиме останній з людей.

Мало хто з нас може винести тягар багатства. Звісно, ​​чужого.

Потім вона почала проповідувати про пекло, а я візьми та й скажи, що добре б туди потрапити.