Олександр Сергійович Пушкін

Мені сумно та легко; печаль моя світла; Смуток мій сповнений тобою.

Але ти любити, як я, не можеш; Навіщо ж холодною красою Ти серце слабке турбуєш?

І цьому все я провину! Страшно розуму втратити. Легше вмерти. На мерця дивимося ми з повагою, Творимо про нього молитви. Смерть дорівнює Із ним кожного. Але людина, позбавлена ​​розуму, стає не людиною. Даремно мова йому дана, не править Словами він, у ньому брата свого Звір дізнається, він людям у посміянні, Над ним всяк вільний, бог його не судить.

Заради Бога, дай мені руку: я тону.

Чорт здогадав мене народитися в Росії з душею та талантом.

Ні музи, ні праці, ні радощі дозвілля. Ніщо не замінить єдиного друга.

Всі жінки чарівні, а красу їм додає любов чоловіків.