Юрій Юрійович Городянин-Лісовський

Ідуть колони твердим кроком непереможених. Не лякають їх тюрми, ні кулі, ні голод, ні холод північних таборів. Полягли борці — воскресають в нових. Ідуть колони тернисто-кровавим шляхом — до ясної великої Мети. Дорогу вказують їм могили тих, що на прапорах мали: воля — або смерть.

Міське населення знало вже, що на мові більшовиків значить слово "бандит".

Побачивши, що втекти вже не вдасться, отаман пустив собі кулю в скрань з револьвера. Перед тим крикнув так, що чули останні: «Готуй нових борців, Холодний Яре!».

Нас б’ють без сентиментів. Але знаєш, це — добре. І чим більше будуть бити і знущатися — тим краще. Ні один народ не пережив того, що тепер переживає Україна, але й нікому це так не йшло на користь, як іде українцеві.

К чорту наш український сентименталізм! Нам потрібний не мрійний павячий хвіст, а вовчі зуби. Бо коли ми їх не будемо мати і не примусимо наших «приятелів» шанувати їх — Україна ніколи не буде щасливою.

Ні для Холодного Яру, ні в Холодному Яру полону нема. Як маєш попасти в чужі руки, залиш останню кулю для себе.