час

Винишивши всіх справді видатних і талановитих керівників і воєначальників, від маршалів до комбригів, Сталін залишив навколо себе лише лизоблюдів, здатних щодня твердити йому, що він геній усіх часів і народів, і поступово сам у цьому повірив...

Ваня, а ось від вас уже і не чекала — адже ми практично заручені! Так, так, ви перший кричали«гірко», хреститися пізно, настав час дивитися на правду прямо. Як воно вам не боляче, але я ваша навіки!

Якими б не були вчинки мого чоловіка, зло тільки посилиться, якщо я дізнаюся про них із чужих вуст.

Чоловік стає злим у двох випадках: коли голодний і принижений, а жінка лише в одному: коли не має любові.

Якщо я припускаю, що між Землею і Марсом навколо Сонця по еліптичній орбіті літає порцеляновий чайник, ніхто не зможе спростувати моє твердження, особливо якщо я додаю, що чайник настільки малий, що не видно навіть найпотужнішими телескопами. Але якби я потім сказав, що коли моє твердження не може бути спростовано, то неприпустимо людському розуму в ньому сумніватися, мої слова слід би з повною на те підставою вважати безглуздям. Тим не менш, якщо існування такого чайника стверджувалося б у стародавніх книгах, щонеділі заучуються як свята істина, і трималося б в умах школярів, то сумнів у його існуванні став би ознакою ексцентричності і привернув би до сумніву увагу психіатра в епоху освіти у ранні часи.

І все змінюється в одну мить... ми залишаємо минуле позаду і на шаленій швидкості мчить у невідомість — наше майбутнє. Ми їдемо якнайдалі в спробі знайти себе або втратити себе, досліджуючи задоволення вдома. Проблеми починаються тоді, коли ми не хочемо змін і чіпляємося за старі звички, але якщо ми чіпляємося за минуле так сильно — майбутнє може й не настати... доки смерть нас не розлучить.

Якщо віддаєш комусь частинку свого серця, то ця людина починає повністю позичати твої думки і ні для чого іншого вже не залишається місця.

Ах, не заснути Однією на холодному ложі. А тут цей дощ — Так стукає, що навіть на мить Неможливо заплющити очі.

До того ж зараз, наприкінці двадцятого століття, коментування взагалі набуло такої сили, що часто й сам предмет обговорення втрачається на увазі. Цей бубенець, що отуплює, називається у нас словом, що втратило всяке значення: інформація…

Що ні вік, нам ясніше і чутніше крізь надрив ліберального воя: немає небезпечнішої і немає шкідливішої, ніж свобода зовсім без конвою.