кіт

— Знаєш, якщо дуже сильно заплющити очі... то виникає відчуття, що перед тобою щось дуже важливе і хороше, тільки ти ніяк не можеш це розглянути... — З відкритими очима та сама фігня!

— Ну чому ці курки вміють літати, а ми ні? Це ж несправедливо! — Натомість у нас більше розуму та багатий духовний світ. — А нафіга воно треба, як не вмієш літати?

— А що робити, якщо все навколо ну зовсім навперекій? — Ну... дуль його знає! Думаю, треба на деякий час розслабитись і просто плисти за течією. — Для тих, хто не вміє плавати, це втопиться?

Подумай, Андерсоне. Я тебе обманював, я крав твій час.

— Прокинься, Наталі. Ти не бачиш, що сталося? У тебе було чудове життя, у мене — лайнове. Я ненавидів тебе за мужність. Я хотів опустити тебе, я хотів зробити тебе такою ж жалюгідною, як і я сам, що точно я й зробив. Як тобі таке прощай? — Досить шкода.

Просто мені дуже подобається цей момент між«тільки що закінчилося» та«більше ніколи не буде»...

Спочатку ти мовчиш, бо придумав причину образитися... Потім незручно порушити мовчання. А потім, коли вже все вже забудеться, ми просто забудемо мову, якою розуміли один одного...

Маленьке кошеня — витвір мистецтва...

У кого є кішка, той може не боятися самотності.

Кішки — вони інші. Кішка не міняє відношення до людини навіть якщо це в її інтересах. Кішка не може лицемірити. Якщо кішка любить тебе, ти це знаєш. Якщо не любить — теж знаєш.