людина

Спогади це не так уже й погано. Прекрасна мандрівка у минуле і зовсім не така болісна. Там все підпорядковане нам, це майже рай, звідки нас не можуть вигнати.

Вчинки визначаються минулим досвідом.

Хто зробив добру справу, нехай мовчить — каже нехай той, для кого вона була зроблена.

Не повіриш, а я заздрю ​​тобі. Найкращий час, потім виростеш — орати, терпіти, орати... Чого, навіщо... Бігаєш, метушишся, куди?

Ніхто не звертає увагу на небо, доки не закохається.

— Я хочу запросити вас на вечерю. - Боюся це не можливо. - У вас інші плани? - Я заміжня жінка. — А заміжнім жінка не належить їсти?

— Якщо ваші боги справжні та справедливі, чому тоді світ сповнений несправедливості? — Через таких людей, як ви. — Таких, як я, ні, я один такий.

Я шукаю неможливе, тому що можливе виключать інші.

Багато можу я нарахувати поцілунків, відколи цим займаюся, але жоден не залишив у мені настільки довгого, такого приємного спогаду.

— Артуре, прокинься! Ти не на війні, ти вдома, у родинному колі. - У нас немає сім'ї!