матриця

Час звільнити твій розум. Але я можу лише вказати двері. Ти сам маєш вийти на волю.

Якби ти не міг прокинутися, як би ти дізнався, що сон, а що дійсність?

Пристебни ремінь, Еллі, і скажи Канзасу - "пробач-прощай!"

Я ж знаю, що в тебе в голові... Я думаю про те саме з тих пір, як потрапив сюди... Чому я не взяв іншу таблетку?

Я знаю кунг-фу.

Приймеш синю пігулку - і казці кінець. Ти прокинешся у своєму ліжку і повіриш, що то був сон. Приймеш червону пігулку - увійдеш у країну чудес. Я покажу тобі, чи глибока кроляча нора.

Добре? Дозер жене... Чудо-склад, для промивання двигуна або мозків.

Вам доводилося милуватися Матрицею? Її геніальністю... Мільярди людей живуть повноцінним життям... уві сні. Знаєте, адже перша Матриця створювалася як ідеальний світ, де немає страждань, де всі люди будуть щасливі. І повний провал. Люди не ухвалили програму, всіх довелося знищити. Приємно думати, що не вдалося описати ідеальний світ мовою програмування, щоправда, я вважаю, що людство як вид не сприймає реальність без мук та злиднів. Тобто утопія — лише іграшка, якою до пори тішився ваш примітивний розум. Тож Матриця стала такою. Відтворено пік вашої цивілізації. Саме вашої цивілізації, адже коли машини почали думати про вас, виникла наша цивілізація. Так, власне, і стався переворот. Еволюція, Морфеус, еволюція. А люди – динозаври. Подивіться у вікно. Це — занепад людства. Ми вже тут господарі, Морфеусе. Майбутнє – за нами.

Незрозуміло, хто завдав перший удар: ми або вони, але вічний сутінок влаштували люди.

— Ви чуєте, містере Андерсон? Це рок, неминучість. Кроки смерті. Прощайте, містере Андерсон! — Мене звуть... Нео!