Своїми вчинками ми пишемо долю. Помиляємось, горюємо, зустрічаємо своє щастя. Часто ми випадково згортаємо зі свого шляху і губимося. Як би це не звучало, але такі страшні речі потрібні нам. Тільки вони можуть повернути нас назад на істинний шлях, показуючи всю суть нашого світу.
Для повсякденного існування, перенасиченого картинками та«фішками», інтелектуальне життя стає безнадійно сповільненим та обтяжливим. У світі відеоігор інтелектуальна практика — копітки пошуки істини, чесне зіставлення різних гіпотез, повага до складнощів, небажання робити поспішні висновки виглядають розумовою відсталістю.
Дозвольте мені, до мого похилого віку, висловити одне судження, якого зазвичай не роблять люди у ваші роки: якби ми розуміли, у чому істинне наше щастя, ми ніколи не шукали б його за межами, встановленими законами Божими та людськими.
Великі події завжди починаються буденно. У когось засвітилася фотоплівка, щоб через півстоліття було створено атомну бомбу. Когось висікли за неуспішність і посадили за уроки на жорсткому стільці, і він винаходить водяні матраци. Світ складається зі сплетіння причин і наслідків, і дехто стверджує, що це гармонія. Ніщо, запевняють вони, не випадково, і долі наші вирішені наперед. Втім, їх залишається все менше, таких людей, головним чином через їхню манеру переходити вулицю, покладаючись на долю більше, ніж на сигнали світлофора. Представники ж філософської школи, заснованої на так званій теорії хаосу, навпаки, виживають і множаться, бо намагаються зовсім не переходити вулицю.