мудрість

Незнання – стартова позиція у пошуках істини.

Не треба думати про сенс життя, треба його творити.

Все на світі, щоб стати істиною, має стати релігією.

Людина перетворилася на товар і розглядає своє життя як капітал, який слід вигідно вкласти. Якщо він у цьому досяг успіху, то життя його має сенс, а якщо ні – він невдаха. Його цінність визначається попитом, а чи не його людськими достоїнствами: добротою, розумом, артистичними здібностями.

Серед незліченної безлічі речей, які назавжди залишаться для нас загадковими і незбагненними, є одна істина, завжди блискуча з незмінною силою і величчю: жодне з філософських, моральних, естетичних чи біологічних відкриттів не дозволяє заперечувати Бога. Скажу більше: у того храму, стіни якого звели окремі конкретні галузі науки, немає і не може бути жодного іншого даху, окрім Божественного неба.

Людина не повинна бачити себе в істинному вигляді, життя тоді стає нестерпним.

Мудрець дізнається більше з дурних питань, ніж дурень із мудрої відповіді.

Ніколи не йди назад. Повертатися вже немає сенсу. Навіть якщо там ті самі очі, в яких тонули думки. Навіть якщо тягне туди, де ще було так мило, не йди ти туди ніколи, забудь назавжди, що було. Ті ж люди у минулому живуть, що любити обіцяли завжди. Якщо ти згадав це — забудь, не йди ти туди ніколи. Не вір їм, вони чужі. Адже колись пішли від тебе. Вони віру в душі вбили, у кохання, у людей і в себе. Живи просто тим, що живеш і хоч життя схоже на пекло, дивись тільки вперед, ніколи не йди назад.

Навіть у найбанальніших речах завжди є зерно істини.

— Ах, Філімоне, друже мій! Ось що, дай мені вина та печива. Я ж невибагливий, я ж солдат. — Ібрагіме Петровичу, тут такий карамбол вийшов... Почав я книжку читати — Плутарха, про давніх чоловіків. Як мудрі і благородні! Читаю книжечку і печиво жую. Читаю та жую. І все зжував.