правда

Чорне молоко світанку ми п'ємо його вечорами ми п'ємо його опівдні і вранці ми п'ємо його вночі п'ємо і п'ємо ми риємо могилу в повітряному просторі там тісно не буде У тому будинку живе пан він грає зі зміями пише він пише коли стемніє до Німеччини про золоті коси твої Маргарита він пише так і встає перед будинком і блищать сузір'я він свище своїм вовкодавам він висвистовує своїх іудеїв нехай риють могилу в землі він нам каже а тепер грайте станцюємо

Якщо я піду і долиною смертної тіні, не злякаюся зла, бо Ти зі мною.

До своїх уже багатьох років я так і не зрозумів значення фрази:«Треба подумати як слід».

Це було як бальзам на душу — поговорити про щось безглузде, безглузде, безглузде: безумство, що вибиває з мене моє власне міцне безумство.

Критикуючи, критикуй думку, а не його автора.

У нас є слова, які позначають стан, відчути які можемо тільки ми самі. Але, незважаючи на це, ми продовжуємо використовувати ці слова, наче вони щось означають.

Вони тебе вбивають, а ти начебто продовжуєш жити, не знаючи, що вже давно мертвий.

Кожна проблема має вирішення. Єдина проблема полягає в тому, щоб його знайти.

Я не герой. Я жертва цього міста, чуваку. Я купую кросівки, машини, нові зуби, дорогий алкоголь, винаймаю дорогу квартиру. Все це із прагнення відповідати соціуму. Вписатися в коло, окреслити рамки, дати зрозуміти. Я купую речі, щоб... зрештою купували мене. І весь мій андеграунд закінчується там, де розпочинається новий контракт. Я із задоволенням продаюсь.

— Що за шрами? - Від опіків. Коли мене реанімували. - Вони красиві. - Навряд чи. — Гей... Вони врятували тобі життя. Вони прекрасні.