страх

Медична страховка - це нісенітниця, ні чого вона не покриває. Ви захворіли у п'ятницю, а виплати з понеділка по четвер. Ви йдете до лікаря А, а вони платять лікареві Б. Ви зламали пеніс, а вправляють тільки вагіни.

Усі тепер стирчать у цих соціальних мережах цілодобово. Сходили б краще до парку погуляти, чи що!

Слід боятися виникнення думок, а зволікання у тому усвідомленні.

Коли тобі просто страшно – це не соромно. Соромно, коли від страху ти брешеш чи робиш підлості.

Адже жінці нічого не пояснити! І сам знаєш, що марно пояснювати! І коли вимовляєш такі слова, сам знаєш, що говорити їх марно... Коли в повному відчаї говориш жінці, і говориш якимось зривним голосом:«Повір, повір мені, що ніхто і ніколи так, як я, тебе не любитиме. Ніхто і ніколи! Ти розумієш?!" І відчайдушно при цьому трусиш рукою. Тому що дивишся в її очі і одразу здогадуєшся по очах, що всі чоловіки так кажуть. Всі так говорять! Цими ж словами. І це жах! Бо всі кажуть правду! Тому що, дійсно, ніхто не зможе так само, як Я... Так само не зможе, а слова ті ж самі... І ясно, що нічого не можна пояснити. Пояснити нічого не вдасться. І в цей момент хочеться тільки головою у вир або у вікно. Але зупиняє те, що ти розумієш, що всім хочеться в такий момент того самого.

— У тебе цілющий дотик. За кілька днів буде просто ще один шрам. — А що таке рубець для лицаря? Колись я знала одного лицаря, він сам пішов проти короля і навіть врятував ватажка бунтівників. Він, мабуть, увесь був у шрамах. — Лицар давно помер від ран. — Шкода, таких дуже не вистачає у цьому світі. — Бо такий жахливий цей світ. — Він міг би стати кращим. Такі, як ти, можуть вести за собою інших. Ти міг би дати людям відвагу та надію. — Навіть якби я підняв їх на битву, чи вистояли б вони проти загартованого війська? Остання їхня спроба закінчилася різаниною. Я був там. — Я теж була. Той бунтівник був моїм батьком. Дозволь мені бути біля тебе. Фінал буде іншим. На що ти так дивишся? — На себе, як я був колись.

Дорослі безперечно існують на світі для того, щоб нагадувати нам про страхи, яких ми не знаємо. Бояться лише вони.

Не варто боятися бути сміливішим, пупсику!

Звичайно, в пеклі немає місця великим устремлінням; там немає ні хибних прагнень недосяжного ідеалу, ні марних надій, ні гірких розчарувань. Там нам не доведеться прикидатися тими, ким ми не є, і ми здобудемо справжнє заспокоєння розуму, а наші тіла матимуть можливість розвивати ті здібності, якими обдарувала їхня природа. Ми позбудемося необхідності лицемірити і обманювати, і страх перед тим, що всі дізнаються, хто ми насправді, ніколи не мучить нас.

Темперамент є, а гомін жахливий.