страх

Завжди робити те, що ти боїшся зробити.

Я не люблю війну, бо з дитинства боюся стрільби. Мені було всього три роки, але я добре її пам’ятаю. Пам’ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться битва, йдіть з будинків. І тепер все життя мене переслідує страх. Цей страх іноді змушував мене битися, йти проти великих людей. Може бути, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш сховатися — це не ти, це завжди хтось інший.

Я не боюся людини, яка зробила 10 000 ударів за раз, але боюся людини, яка зробила один удар 10 000 разів.

Боягузтво самих народів — ось що дає можливість кувати для них ланцюги.

Багато хто були би боягузами, якби в них було досить сміливості.

Боїться показати слабкість лише той, хто справді слабкий.

Любов страху не має.

Боятися смерті — все одно що боятися того, що ми обмежені у просторі.

Не думай, що страх — недолік. Це важливий інстинкт, який попереджає про небезпеку у твоєму житті.

— Чому не всі люди щасливі, Рудольфе? — шепоче вона.
— Мабуть, тому, що богові інакше було б нудно.
— Ні, — швидко заперечує Ізабелла, — не тому.
— А чому ж?
— Тому, що він боїться.
— Боїться? Чого?
— Коли б усі стали щасливі їм більше не треба було б бога.