життя

— Не лізь куди не треба, без тебе розберуться, а потім тобі ніхто не допоможе. — Але ти допоможеш?

Господи Боже, як швидко все минає.

У місті бешкетували собаки, а люди, напевно, тихо розмножувалися. А тут, на глухому подвір'ї, люди були охоплені тривогою і особливою хтивістю мужності — тому, що їх хочуть зменшити в кількості.

Радість - найкраще, що можна після себе залишити.

Мені завжди було незрозуміло, чому найгірші з чоловіків викликають інтерес у найкращих жінок.

Буває, що людина боїться, нічого не зробивши, почувається переможеною не тому, що ризикувала, а тому, що відмовилася від ризику.

Не має значення, скільки разів ви впали. Значення має лише одне: скільки разів ви вирішили піднятися.

Більшість людей не люблять, коли їм нагадують про неприємне. Начебто, якщо про щось не думати, це тебе не торкнеться.

Найцікавіша для нас поверхня на землі – це людське обличчя.

«Куди ти ведеш нас?... не видно ні зги! - Сусанину з серцем вигукували вороги: - Ми грузнемо і тонемо в кучугурах снігу; Нам, знати, не дістатися з тобою до ночі. Ти збився, брате, вірно, навмисне з дороги; Але тим Михайла тобі не врятувати! «Куди ти завів нас?» — лях старий скрикнув. «Туди, куди треба! - Сусанін сказав. - Убийте! закатуйте! - Моя тут могила! Але знайте та рвіться: я врятував Михайла! Зрадника, гадали, у мені ви знайшли: Їх немає і не буде на Руській землі! У ній кожен вітчизну з дитинства любить І душу зрадою свою не загубить». «Злодій! - закричали вороги, закипівши, - Помреш під мечами! -«Не страшний ваш гнів! Хто російський по серцю, той бадьоро і сміливо, І радісно гине за праву справу! Ні страти, ні смерті і я не боюся: Не здригнувшись, помру за царя і за Русь! «Помри ж! — сармати герою скрикнули, І шаблі над старцем, свистячи, заблищали! - Загини, зраднику! Кінець твій настав! І твердий Сусанін весь у виразках упав! Сніг чистий чиста кров обігріла: Вона для Росії врятувала Михайла!