життя

— Ну, що ти його лякаєш, він у мене такий скромний. - Так. Інтелектом явно не понівечений.

Те, що тато помер, я розумію, але чомусь він не приходить додому вечеряти, цього я ніяк зрозуміти не можу.

Щовечора у нього починається позитивно. Він каже, що почувається вільним і що сьогодні зустріне свою долю, але через деякий час йому вже нема чим себе глушити.

У нас у горах гроза тим ближча, чим сонце яскравіше.

Був чудовий весняний день. Подібні дні приносять людям надію: приємний вітерець, у повітрі тонкі запахи, що б'ють від теплої землі. Самогубна аура.

Як я можу вірити в Бога, якщо буквально минулого тижня мені закрутило мову під валик електричної машинки?

Ми всі виконуємо свій обов'язок, поки за нього не треба платити.

Якщо добрі люди, керуючись своєю мудрістю, визнають за потрібне тримати мене на задньому плані — ну що ж, значить, так треба. Я дуже добре знайомий з розчаруванням, щоб засмучуватися з цього приводу.

Потрібно вміти чекати. Помсти можна чекати все життя, вона не вмирає.

З бабусею мені завжди було простіше. Невисока, щупла, вона вся складалася з хустки, спідниці до підлоги та зморшкуватого обличчя. Зростанням трохи більше метра. А вся душа наповнена відданістю улюбленим діткам та молитвами.