життя

— Це важко пояснити... Я шукаю острів, безлюдний острів. Щоразу, коли я піднімаюсь у небо, я кажу собі: "Жюле Ардан, цього разу ти знайдеш те, що ти шукаєш". Я б назвав цей острів — островом справедливості. І доступ туди був би відкритий лише найдобрішим і мужнім. І законом цього острова були б честь і вірність. — А вам там не буде самотньо? - Сподіваюся, ні. У доброї справи повинні знайтись друзі!

Коли людина вважає, що має бути прощена, вона робить одну й ту саму помилку нескінченно. Це закон. Прощення - це каяття. До глибин. Тільки воно згладжує.

- До телефону. - Це не мене. — Погано одягнений, звати Саймон. - Мене.

Адже я шукаю не щастя, а лише гармонії з пунктирами екстазів.

Як мило з твого боку прийти на роботу у будній день. Ти просто герой.

Наберемося мужності визнати, що російське рабство невіддільне від православ'я. Так, принаймні, я думаю. Як і рабство мусульманське – від ісламу.

Щоб розширювати межі своїх можливостей, ти маєш знати, де вони пролягають.

— А що пентхаус був зайнятий? — Це просто кімната, люди у черзі стоять, мріючи потрапити сюди. — І до смерті мріють вибратися звідси.

Адже нещастя завжди однаково. Воно як кумедна історія, яку нам дуже часто розповідали; сама історія так само хороша, але ми більше не сміємося.

За старих часів дітей часто шльопали і ніхто не надавав цьому значення. Потім багато батьків вирішили, що це ганебно. Але відмова від фізичного покарання не вирішила всіх виховних проблем.