Дмитро Ємець

У його погляді теж прозирало кохання - кохання, яке й дозволило його особистості не розчинитися в цих стінах, що випивають душу.

Раптом обличчя в нього стало як у бабусі, яка помилково замість пуделя погладила нільського крокодила.

На дурнях воду возити собі дорожче. Дурень заблукає, а ти від спраги помреш.

Її завжди дуже дратували питання про навчання. І не тому, що вона вчилася погано. Саме непогано. Просто у цьому питанні була якась черговість. Тані здавалося, його задають від незнання, що ще можна запитати у підлітка, і відповідь на нього забувають за п'ять хвилин. Вона обіцяла собі, що коли її зовсім дістануть, вона теж питатиме у дорослих:«Працювати встигаєте?» -«Так!» -«Продовжуйте в тому ж бойовому дусі!».

Скажи трьом різним людям:«Я не можу піти у кіно!». Перший почує, що ти не хочеш піти саме з ним і з горя наковтається канцелярських скріпок. Інший вирішить, що в тебе болить голова і ти готуєшся до іспиту. І лише третій правильно вгадає, що кіно для тебе надто інтелектуальне, і відведе тебе на футбол.

Мене не так уже хвилює, хто кого вбив, як дасть мені щось ця книга чи не дасть. А сюжети я давно першими сторінками вгадую. Під кожною обкладинкою – своя течія надій. Якщо жаба стрибала через дорогу і її переїхало машиною – це реалізм. Якщо перетворилася на царівну і вийшла заміж – фантастика. Якщо потрапила на досліди, але втекла, сходами дострибала до даху і сидить на краю хмарочоса, похмуро дивлячись на місто – трагедія з елементами романтичного бунту.

Клоун! Але небезпечний і безглуздий клоун! Якщо такому клоуну не поплескати, цирк спорожніє.

Балаканина про добро, яка не переходить у вчинки, веде до світла не більше, ніж облизування корінців розумних книг у міській бібліотеці.

Людина, якій не подобається життя, схожий на туриста, який заявився в найкращий у світі дендрарій, знайшов у кутку тазик з добривами, сунув туди голову і репетує:«Тут гидко! Поверніть мені гроші за квиток!

Простіше знайти скарб, ніж втрачений час.