Дмитро Ємець

Якби він був філософом, він пояснив би, що любити навіть найкращу людину не можна двадцять чотири години на добу. Це піковий стан, який утримується лише кілька хвилин на день. В інші години і хвилини кохання переливається в десятки інших почуттів – ніжність, товариство, доброзичливу напівсердість, бурчання і т. д. На інше у неї просто не вистачає напруження. Навряд чи чоловік, що поодинці тягне з четвертого поверху старий диван, який дружині захотілося викинути о дванадцятій годині ночі, відчуває до своєї половини якесь особливе кохання. А тим часом, і це теж прояв кохання.

І навіщо люди ускладнюють собі життя? Невже не можна любити спокійно, комфортно? Навіщо всі ці образи на порожньому місці, трагічні обличчя та інші напруги?

Краще трохи не домовлятися, ніж переспілкуватися.

Того, кого одного разу пустив у душу, просто так уже не проженеш. Там завжди залишається його порожній стілець.

— Щойно дочекавшись закінчення грози, я сів на реактивний диван і полетів до Леопольда Гроттера. - Ви полетіли на реактивному дивані? Чорноморів зніяковів. Втім, не можна сказати, щоб дуже. — Так, я розумію, що ти хочеш сказати: хтось із учнів, особливо з темних, міг мене побачити і підняти на сміх. Ще б пак: академік, лауреат премії Чарівних Підтяжок, глава легендарного Тібідохса летить на драному дивані з обскубаними курячими крильцями... Дивани, з якого стирчать мідні пружини... Було вже пізно, і мене ніхто не бачив... Та й звідки? Хіба хтось став би виглядати у вікно, почувши лише невеликий гуркіт... М-м... Я майже навіть і не врізався у вітраж Залу Двох Стихій, а якщо скло й обсипалося, то від часу... Все-таки йому було сімсот років... «Кошмар! А я думала, що вітраж розбило блискавкою! – подумала Медузія. — Спочатку я хотів скористатися килимом-літаком, але вирушати на килимі в таку вогкість було б триньканням: його погризла б моль. І потім, реактивний диван майже в півтора рази швидший... Ну а про чоботи-скороходи я взагалі не говорю. З тих пір, як їх наврочили, точність приземлення у них майже двадцять верст... О, звичайно, я міг би взяти швабру з пропелером або пилосос, що літає, але ви відмінно знаєте, що вони незручні. Під час довгих перельотів на них затікає спина, а відсутністьбагажника заважає захопити з собою навіть найменший вантаж. Викладачка нежитезнавства тихенько зітхнула. До дивацтв академіка Сарданапала в Тібідохсі давно вже звикли. Він цілком міг, переплутавши епохи, заявитися на заняття в римській тозі або спалахнути помилково чиюсь вушну сірку, переплутавши її з хімічною сіркою. А що вартий той випадок із гостем із Лисої гори, коли академік занурив його у тримісячний сон, прочитавши йому випадково замість вітальної мови заклинання зимової сплячки ховрахів? Але що не кажи, а все ж таки він був найбільшим чарівником після Древніра.

Вона чудово вміла тиснути на жалість: життя навчило.

Дівчині двадцять сім років, а вона досі не вміє варити каву в турці та готувати пельмені в електричному чайнику так, щоб вони не приклеювалися до спіралі.

Стукають стукачі. Розумні люди інформують громадськість через телефон довіри, після чого ретельно витирають вуличний автомат одеколоном!

Провидіння не любить дрібних цілей. Мета має бути глобальною. Кидай камінь у нескінченність, і тоді він у будь-якому разі впаде далі, ніж камінь того, хто тільки й сподівався, що докинути камінь до паркану. Єдина та головна умова успіху – ставити глобальні завдання і не відволікатися на дрібниці.

Запам'ятай раз і назавжди, дитинко! Я ніколи не брешу! Я творчо імпровізую!