Дмитро Ємець

Назбирати валізку образок і до певного часу тримати її в шафі - це для будь-якої дівчини свята справа.«Я всім прощаю, але все записую» – такий їхній девіз.

Людина, прикидаючись, забуває, що маска приростає до шкіри, а потім вростає і в м'ясо. Винятків немає, якою б чужорідною та тимчасовою маска не здавалося б спочатку. Один прикидається слабким і стає слабким. Інший прикидається циніком і стає циніком. Ніщо не бетонує душу швидше за брехню. Вода набуває форми тієї посудини, в якій знаходиться. А якщо вода замерзає, то посуд лопається — і ось вона готова форма. Потрібно бути дуже обережним із тимчасовим. Воно дуже скоро стає постійним.

У його погляді теж прозирало кохання - кохання, яке й дозволило його особистості не розчинитися в цих стінах, що випивають душу.

Раптом обличчя в нього стало як у бабусі, яка помилково замість пуделя погладила нільського крокодила.

На дурнях воду возити собі дорожче. Дурень заблукає, а ти від спраги помреш.

Її завжди дуже дратували питання про навчання. І не тому, що вона вчилася погано. Саме непогано. Просто у цьому питанні була якась черговість. Тані здавалося, його задають від незнання, що ще можна запитати у підлітка, і відповідь на нього забувають за п'ять хвилин. Вона обіцяла собі, що коли її зовсім дістануть, вона теж питатиме у дорослих:«Працювати встигаєте?» -«Так!» -«Продовжуйте в тому ж бойовому дусі!».

Скажи трьом різним людям:«Я не можу піти у кіно!». Перший почує, що ти не хочеш піти саме з ним і з горя наковтається канцелярських скріпок. Інший вирішить, що в тебе болить голова і ти готуєшся до іспиту. І лише третій правильно вгадає, що кіно для тебе надто інтелектуальне, і відведе тебе на футбол.

Мене не так уже хвилює, хто кого вбив, як дасть мені щось ця книга чи не дасть. А сюжети я давно першими сторінками вгадую. Під кожною обкладинкою – своя течія надій. Якщо жаба стрибала через дорогу і її переїхало машиною – це реалізм. Якщо перетворилася на царівну і вийшла заміж – фантастика. Якщо потрапила на досліди, але втекла, сходами дострибала до даху і сидить на краю хмарочоса, похмуро дивлячись на місто – трагедія з елементами романтичного бунту.

Клоун! Але небезпечний і безглуздий клоун! Якщо такому клоуну не поплескати, цирк спорожніє.

Чим марення пояснення — тим ближче до правди.