Джон Стейнбек

— Любий Господи, нехай я буду, як мій брат. Нехай я не поганий. Я не хочу бути поганим. Зроби, щоб усі мене любили, і я дам тобі все, що хочеш, а якщо не знайдеться в мене, то обов'язково добуду. Я не хочу бути поганим. Не хочу бути самотнім. Прошу тебе. Амінь.

Коли нам доводиться дуже погано, для втіхи хочеться знайти іншу людину, якій ще гірше. Так уже, видно, ми влаштовані: варто переконатися, що чужа біда зліша за нашу, настрій підвищується.

... ніхто не сміє потикатися в чуже життя. Нехай людина вирішує сама за себе. Допомогти йому можна, а вказувати ні.

Сонячний ранок – це час тихої радості. Цей годинник — не для поспіху, не для суєти. Ранок – час неквапливих, глибоких, золотих думок.

Є, очевидно, три речі, яким ніхто не вірить. Не вірять у правду, не вірять у те, що цілком можливо, і те, що цілком логічно.

Трохи кохання — це як трошки вина. Але від їх надлишку людина може захворіти.

У цивільному житті людину карають за те, що вона робить; однак військові статути додають до цього зовсім новий принцип — вони карають людину і за те, чого вона не робить.

Як вважають одні, розумний той, хто мовчить; інші ж стверджують, що у когось зі словами туго, у того й думок небагато.

Коли дитина вперше дізнається ціну дорослим — коли серйозне маля вперше здогадується, що дорослі не наділені божественною проникливістю, що далеко не завжди судження їх мудрі, думки вірні, а вироки справедливі — все в ньому перевертається від жаху та розпачу. Боги скидаються з п'єдесталів, і не залишається впевненості ні в чому.

Істина не просто перебуває у вині, вона ще й виходить часом назовні!