Олег Рой

Так вже влаштована людина, що навіть найкраще їй з часом приїдається.

Будь хоч ким - мільярдером, олігархом, супер-зіркою - якщо ти не вмієш жити і виживати за законами природи - вона тебе знищить.

Чи мало що там було десять років тому. Що було, все відгоріло, і попелище бувось поросло. Не цікаво. Не потрібно. Дивитися треба тільки вперед – які б радості та смаколики не залишалися там, у минулому. Якщо озиратися – неодмінно спіткнешся і впадеш. Тільки вперед.

Якщо тобі погано чи важко, знайди того, кому гірше та важче, ніж тобі, та допоможи йому.

Тримаючись за руки і ніжно обіймаючи один одного, закохані ховаються в створеному ними самими мильному міхурі щастя і не помічають нічого навколо.

Діти змушують по-іншому життя дивитися. Ти починаєш не для себе жити, а для них. Сенс у житті з'являється.

Речі, від яких хочеться померти відразу, зараз же, не сходячи з місця, згодом стають швидкоплинними спогадами. Навіть ніби й не твоїми, а ніби прочитаними у книзі про чуже життя.

Згодом розумієш, що головне в людині — щоб з нею було легко і просто, щоб вона розуміла тебе і не дратувала.

Багаті люди в нас нині марять довгоногими манекенницями. Така дівчина – щось подібне до візитної картки бізнесмена, і входить до обов'язкового джентльменського набору.

Чому так виходить: начебто йдеш правильною дорогою, але приходиш у результаті не туди?