Террі Пратчетт

Я не розумію, що такого крутого в тому, щоб створювати людей людьми, а потім засмучуватися через те, що вони поводяться як люди.

Одне з універсальних правил щастя говорить:«Остерегайся будь—якого корисного пристосування, якщо воно важить менше, ніж інструкція щодо його використання».

— Швидше, ти мусиш піти зі мною. Ти у великій небезпеці! — Чому? — Бо якщо ти не підеш, я тебе вб'ю.

Часом те, що законно, не обов'язково добре, і часом, щоб розпізнати різницю, потрібна відьма. А іноді й коп, якщо це правильний коп. Розумні люди це розуміють. Дурні — ні. А біда в тому, що дурні жах до чого люблять розумувати.

Коли одна відьма виглядає безглуздо, так само виглядають і інші відьми.

Принаймні, ситуація набула ясності. Коли робиш крок із урвища, життя моментально приймає дуже чіткий напрямок.

«Людина, яка проводить з Христиною багато часу в одному приміщенні, повинна час від часу відкривати вікно, щоб не задихнутися від знаків оклику», – думала Агнесса, слідуючи за новою подругою в їх спільну кімнатку.

Справі час, потіху годину, хоча, здебільшого, сам чорт не розбере, де закінчується одне і починається інше.

Людям не потрібні молитви, міс Скряб. Їм потрібно, щоб ти просто виконувала свої обов'язки.