Вінсент Ван Гог

Хіба ти не розумієш, що самопожертва і прагнення жити для інших, коли це спричиняє формене самогубство, є груба помилка, оскільки в такому разі ми мимоволі робимо наших ближніх вбивцями?

Чи кінчається все зі смертю, чи немає після неї ще чогось? Може, для художника розлучитися з життям зовсім не найважче? Мені, зрозуміло, про все це нічого не відомо, але щоразу, коли бачу зірки, я починаю мріяти так само мимоволі, як я мрію, дивлячись на чорні точки, якими на географічній карті позначені міста та села. Чому, я питаю себе, світлі точки на небосхилі мають бути менш доступними для нас, ніж чорні точки на карті Франції? Подібно до того, як нас везе поїзд, коли ми їдемо в Руан чи Тараскон, смерть забирає нас до зірок. Втім, у цьому міркуванні безперечно лише одне: поки ми живемо, ми не можемо вирушити на зірку, так само як, померши, не можемо сісти в поїзд. Цілком ймовірно, що холера, сифіліс, сухоти, рак — не що інше, як небесні засоби пересування, що відіграють ту ж роль, що пароплави, омнібуси та поїзди на землі. А природна смерть від старості рівнозначна пішому способу пересування.

Ах, цей бридкий білий — коли він уже згине! — зі своєю пляшкою спирту, гаманцем і сифілісом, цей мерзенний білий зі своїм лицемірством, жадібністю та безплідністю!

Я заплатив життям за свою роботу, і вона коштувала мені половини свідомості.

В надії, що у нас із Гогеном буде спільна майстерня, я хочу її декорувати. Одні великі соняшники нічого більше.

І все ж я йду вперед, але обережно і з надією, що мені вдасться подолати всі ці побоювання, що я знайду відповідь на закиди, які загрожують мені; йду з вірою, що, незважаючи на всі перешкоди, що стоять переді мною, я все ж таки досягну бажаної мети і, якщо захоче Бог, виправдаюся в очах тих, кого люблю, і тих, хто прийде після мене.

Краще говорити менше, але вибирати такі слова, в яких багато сенсу, ніж вимовляти довгі, але порожні промови, які так само марні, як легко вимовляються.

Смуток триватиме вічно.

Людині потрібно лише незмінно любити те, що гідне кохання, а не марнувати своє почуття на предмети незначні, негідні та нікчемні, і вона ставатиме все сильнішою та проникливішою.

Якщо я коштуватиму чогось пізніше, то стою чогось і зараз. Адже пшениця – це пшениця, навіть якщо спочатку люди думають, що це просто трава.