Герой нашого часу

Завтра вона захоче нагородити мене. Я вже все це знаю напам'ять — ось що нудно!

Я люблю ворогів, хоч не по-християнськи. Вони мене бавлять, хвилюють мені кров. Бути завжди настороже, ловити кожен погляд, значення кожного слова, вгадувати наміри, руйнувати змови, прикидатися ошуканим, і раптом одним поштовхом перекинути всю величезну і складну будівлю їхніх хитрощів і задумів, — ось що я називаю життям.

Жінки! жінки! хто їх зрозуміє? Їхні посмішки суперечать їхнім поглядам, їхні слова обіцяють і манять, а звук їхнього голосу відштовхує… То вони в хвилину осягають і вгадують найпотаємнішу нашу думку, то не розуміють найясніших натяків…

... Їй хочеться говорити зі мною, їй заважають, їй захочеться вдвічі більше.

Гнатися за загиблим щастям марно і безрозсудно.

Радості забуваються, а печалі ніколи.

І якби всі люди більше міркували, то переконалися б, що життя не варте того, щоб про нього так сильно дбати.

Кохання, як вогонь, — без їжі згасає.

Що почалося незвичайним чином, те має так само закінчитися.

У мене вроджена пристрасть суперечити; ціле моє життя було лише ланцюг сумних і невдалих протиріч серцю чи розуму.