І маятник хитнувся.

Я був би радий спілкуванню навіть із небезпечним противником, аби не розмовляти самому із собою. Не тому, що співрозмовник - ніякий, а тому що прокручувати в голові одні й ті ж спостереження, що іноді обзаводяться (або ж втрачають їх) гіпотезами, які пояснюють все або зовсім нічого, - справа невдячна. Після години посиленої роботи мозок починає натужно рипіти і недобрим словом поминати свого настирливого господаря. Простіше кажучи: перенапружується.

— Постарайся забути про погане, — порадила жінка. Я підморгнув: — Погане забувати не можна, поважна пані: як же дізнатися про добре, якщо не пам'ятаєш, як виглядає погане?

Якщо жінка дивиться на вас сердито і звинувачуючи, це зовсім не означає, що вона чимось незадоволена. Єдине про що кричить такий погляд:«Ну, скажи що-небудь! Почни розмову! Ти ж розумієш, що я не можу порушити мовчання першою!

Болісно чекати, якщо ти знаєш, що треба робити далі.