Книжковий злодій

Мене рятує одне вміння відволікатися. Це рятує мій розум.

На мою думку, людям подобається трохи помилуватися руйнуванням. Пісочні замки, карткові будиночки – із цього й починають.

Люди помічають фарби дня тільки при його народженні та згасанні, але я виразно бачу, що кожен день з кожною секундою протікає крізь міріади відтінків та інтонацій. Єдина година може складатися із тисяч різних фарб.

Подряпані, але все ж блискучі чорні боки акордеона ходили туди-сюди, коли Батькові руки стискали пильні хутра, змушуючи їх усмоктувати повітря і виштовхувати його назад. У такі ранки на кухні Папа давав акордеону життя. На мою думку, якщо як слід задуматися, ці слова мають сенс. Як ми визначаємо, чи живе нам? Дивимося, чи дихає.

Бог ніколи нічого не каже. Думаєте, ви один такий, кому він не відповідає?

Людське дитя іноді набагато проникливіше до дурниці занудних дорослих.

Будь ласка, не хвилюйтеся, нехай я вам щойно пригрозив. Все це — хвастощі — я не лютий. Я не злий. Я - підсумок.

Він мав вітер у волоссі і туман в очах.

Спочатку фарби. Потім люди. Так зазвичай бачу світ. Або принаймні намагаюся.

Йому було 24, але він ще не розучився фантазувати.