Немає спогадів без тебе

«У моєму житті було багато нещасть, і деякі з них справді мали місце». Так жартував Марк Твен. Але мені не до жартів. Я не жалкую про те, що пройшла, перенесла. Багато поразок залишилося позаду – і це добре. Думаю, чимало їх буде попереду. Але, знаєш, щоразу, коли страх долає, я заплющую очі і несуся до тебе. І не важливо, що ти вже не зі мною. Моє серце є місцем наших ілюзорних зустрічей. Там немає замкнутих просторів, розрахунку на завтра, безапеляційних рішень, прощального дотику, прокислого минулого. Там ми нарешті отримуємо свободу, на яку кожен має право. Я взагалі-то люблю тебе неможливим коханням.

Коли сумуєш за близькою людиною, будь-яка дрібниця нагадує про неї.

Мрії – реальність. Головне сильно захотіти і зробити крок уперед.

Справжнє щастя таке близьке. Варто тільки розкрити ширше очі, уважніше придивитися і простягнути руку.

Соромитися власних сліз означає не визнавати свої почуття.

Подушки віддано розділяють з нами смуток, нічого не вимагаючи натомість.

Осінь - це пора, коли самотні люди зігрівають змерзлі серця димом сигарет.

Пориви повинні переростати у вчинки. Нереалізовані пориви з роками складніше пробачити собі...

Боюся задихнутися у смутку. Іноді її так багато, що я втрачаю контроль над собою. У голові шум, в очах темніє, кров закипає. Сигарета – найкраще болезаспокійливе. Разом із димом видихаєш смуток… Сильні люди – ті, хто відчиняє двері перед сумом зі словами«ласкаво просимо». Адже і радість, і смуток — часті гості повсякденності, жодну з них не можна обділяти увагою.