Оповідання під екстазі

Чоловіки завжди знаходяться між колишньою та майбутньою, бо справжнє їх не займає. Їм краще сну від ностальгії до надії, від втрати до мрії. Ми завжди затиснуті між двома відсутніми жінками.

Мені хотілося, щоб її муки не припинялися до кінця днів, щомиті свідчивши про її незгасну любов до останнього подиху. Тому я її покинув.

Моя доля — не площа Злагоди, немає в ній ні світла, ні блиску, це для тих, хто важливіший. І п'ю я, щоб забути, що про мене забули. Живу без жодного сенсу.

З кожним днем ​​ми все більше страждаємо і рвемося один до одного. Ми ллємо сльози вже багато років. Але вона, як і я, знає, що нічого не можна змінити. Наш найпрекрасніший доказ любові — вічна розлука.

І серед ночі, коли і будинок, і сад, і степ спали в мовчанні, раптом чітко і ясно дивилися сумні, спокійні очі, і гостра туга впивалася в серце ; він сідав на ліжку і починав боротися, бо хотів життя, а не туги, і спогадів, і смутку.

Ми були найзакоханішою парочкою. Все обірвалося, тільки—но ми вирішили, що любов потребує доказів. Начебто просто займатися нею було недостатньо.

Насолода має одну важливу гідність: на відміну від щастя, вона існує.