Привид опери

— Нам складно сприймати життя таким, яким воно є. Але треба пам'ятати про ваше кохання, адже воно було справжнім, про турботу Сема, про те, як він тебе любив, ти була для нього всім, у тобі полягав сенс його життя. - Мені так самотньо. - Ти не самотня. Ти маєш роботу, ти дуже талановита, ти молода розкішна жінка. — Я вже не знаю, що реально, про що й думати. — Думай про себе, як ви були разом і як це було чудово.

— Карле, що з тобою? Ти захворів? — Щось із животом просто. У тебе є щось? Бісептол? — Або ціаністий калій.

Заради Бога, вибачте. Розумієте, мені потрібний інший бланк. Бо я не тим ім'ям підписалася.

Серце, якого він не відчував до цього, гулко забилося у нього в грудях. Йому здалося, що відлуння ударів розкотилося по всьому коридору, і в нього заклало вуха. Він обома руками прикрив серце, намагаючись заглушити його. Однак це не собача паща, і потім, навіть якщо тримати обома руками пащу несамовито гавкаючого собаки, — все одно буде чути її гарчання.

— Слухай, що ви з Моллі робите сьогодні ввечері? — Ми йдемо до театру на прем'єру балету«Леді Макбет». Їй подобаються хлопці у трико!

Не стримуй своїх почуттів, Моллі, життя може перевернутись у момент. Люди думають, що вони вічні, що завжди буде завтра, але це не так. Сем нас цьому навчив – треба жити сьогодні, зараз.

Він був готовий все терпіти, все вибачити — він був закоханий.