Реквієм

Чи бачиш, не можна бути щасливим без того, щоб іноді бути нещасним.

Всі ми вбивці, все: ми вбиваємо власні життя, себе минулих, все, що має значення. Ми ховаємо їх під гаслами та виправданнями.

А потім, коли почало темніти, ти показав на небо і сказав, що там є по зірці для всього, що ти любиш у мені.

Хто стрибає, може впасти, але може й злетіти.

Бувають втрати, які не забуваються.

Джуліан стоїть, і бурмоче щось мені у волосся, і цілує мене в маківку, дозволяє плакати про втрату іншого хлопця, хлопця, якого я любила сильніше.