Розрізнені сторінки

Ось що дивно – всі казали:«Ріна! Ріна!», а знімали інших акторок. Напевно, тоді треба було вийти заміж за якогось кінорежисера. Але мені це прямо не спадало на думку. Та й їм, мабуть, також. А всі були друзі: Козинцев і Юткевич, Барнет та Пудовкін, і Кашеверова, і Михалкови – батько та сини. Іноді під час зустрічі зі мною режисери та сценаристи, сплескуючи руками, кричать: — Ах, батюшки мої! Як же про вас забули? Був чудовий епізод! Ви б так чудово це грали! Микита Міхалков, наприклад, одного разу впав навколішки посеред вулиці перед Будинком кіно і закричав: — Ріно! Ти моя кохана, найкраща актриса! Я сказала: - Так дай мені роль якусь, найгіршу. Він підвівся з колін, сміючись, обійняв мене, поцілував і поклявся у вічному коханні. І так все життя…

Для мене слово«сад» означає все найкраще у світі. Всі мої думки, прагнення, мрії про будинок, про щастя – у цьому слові.

Російська мова! Як я люблю тебе. Яке щастя вміти говорити правильно по-російськи, читати і слухати, як гарна російська мова! Зараз багато хто говорить неправильно, недбало — це безглуздо і аморально.

— Слухай, Вікторе, ти кинь возитися! Мені байдуже, як спати. Я можу ночувати хоч на цвяхах. — Ні, люба моя, це ти кинь! Де я тобі серед ночі цвяхів дістану?

Взагалі неприємно жити в кінці століття... Коли їдеш на дачу до друзів у приміському поїзді і хлопчаки, що сидять поруч, розмовляють про своє, перебиваючи один одного, цитуючи статті з журналу« Техніка молоді» або« Наука і життя» або ще щось, я не тільки не можу зрозуміти, схопити думку, я деякі слова навіть вимовити не зможу. Тоді мені хочеться закричати:«Почекайте! Візьміть мене з собою! — і схопитись хоч на підніжку останнього вагона поїзда, що йде з ними в ХХІ століття.