Самотні душі

Людям властиво помилятися. Всі ми колись говоримо ні ті слова, робимо ні ті вчинки, приходимо ні до тих висновків, чи прощаємо ні ті речі, які можна прощати.

Страшна, небезпечна сила, яка прокидається в людині в моменти божевільного, шаленого болю: помста. Це коли голова кругом, і серце ниє. Коли хочеться позбутися всього світу, і не думаєш, ніби ця ідея смішна і безглузда. Залишки розуму випаровуються, наче його ніколи не було. Думки крутяться, вибухають шаленим феєрверком. Руки горять, тіло горить, горить біль. У голові план страшної помсти, а в очах крик про допомогу та жах самотності

Всі люди навколо, всі вони чужі. Немає близьких, немає рідних, немає важливих. Є просто ті, хто поруч, і ті, хто далеко. По суті, і ті й інші, є величезні відмінності. Але насправді вірити не можна нікому з них. І в цьому головна їхня схожість.

Зрада — це найогидніша річ, до якої може звернутися людина. Помста і краще. Там бодай відстоюєш біль близького, а тут? Що тут? Тут ніж у спину.