Стамбульський бастард

У цієї байдужості був власний ритм. Воно накочував і знову відпускав, а з ним і настрій стрибав з крайності в крайність, зі спеки в холод, туди-сюди, як маятник.

Вона завжди намагалася зробити так, щоб минуле залишалося якнайдалі від майбутнього, до якого вона прагнула. Вона сподівалася, що, з якими б похмурими і сумними спогадами не було пов'язане це минуле, воно все одно не зможе її поглинути. Хоча насправді чудово знала, що, як не нудно це визнавати, минуле продовжує жити в сьогоденні.

Це був страх перед щастям, який можна помітити лише на обличчях тих, хто, втративши колишню обережність, раптом закохався раптово та необачно.

Минуле - це порочне коло. Петля. Воно нас затягує та змушує бігати по колу, як білку в колесі. І ми повторюємося. Знову і знову.

Можеш скільки завгодно засуджувати людей, вони все одно зроблять по—своєму.

Діти батьків—курців утричі частіше самі стають курцями.

Життя — це збіги, хоча іноді потрібен джин, щоб це осягнути.