Старість – невігластво Бога

Я зобов'язана друзям, які надають мені честь своїм відвідуванням, і глибоко вдячна друзям, які позбавляють мене цієї честі. У них у всіх друзі такі самі, як вони самі, — контактні, дружать на ґрунті покупок, майже живуть у комісійних лавках, ходять один до одного в гості. Як я заздрю ​​їм - безмозглим!

У місті не буваю, а більше лежу і думаю, чим мені зайнятися ганебним.

У театрі небувалий за потужністю бардак, навіть соромно на старості років у ньому фігурувати.

Після чергової вистави, вже в гримерці, дивлячись на квіти, записки, листи, листівки, Раневська нерідко помічала: — Як багато кохання, а в аптеку сходити нема кому...

Книги мають писати письменники, мислителі чи пліткарі.

Хто б знав мою самотність? Будь він проклятий, цей самий талант, який зробив мене нещасною.