Книга / твір

Така вже була її натура: вона здатна пасивно терпіти, поки щось у ній не зламається, а після цього — кінець!

— Дивна ви таки жінка, Ніколь. - Ну що ви! — квапливо заперечила вона. — Найзвичайніша. Вірніше, в мені сидить з десяток звичайнісіньких жінок, тільки всі вони різні.

Рідко зустрінеш таку людину, яка була б схожа на тебе і долею і прагненнями.

Людина має право знати правду і насамперед про себе. Але поставити йому це в обов'язок не можна.

Тоді мені спало на думку, що якщо ми будемо користуватися білими рушниками, то раптом станемо більш сонячними особами, яскравими і щасливими, відчайдушно чистими.

Пам'ять узагалі дивна штука. Здавалося б ця подія залишиться з тобою назавжди, але минає якийсь час і ти бачиш її, як через каламутний ілюмінатор. Якісь фігури на секунду виникають з небуття і зникають, і ти не встигаєш побачити їхні обличчя. Або зосередившись ти бачиш одну людину та її обличчя, але події навколо занурюються в сутінки. І ця внутрішня гра світла стає другою біографією, реальнішою, ніж зовнішня. Тому що кожен такий світловий спалах перемагає час, показуючи, що його немає.

Діти, яких не визнають їхні батьки, жорстоко страждають. Але куди більше страждає батько, якого хоче визнавати його дитини.

— І ось так мавпа перетворилася на людину! - Закінчив тато. Дочка підняла на нього очі, спитала тихо, щиро: — А вона не здивувалася?

Те, що ти не хочеш зануритися в безодню відчаю, не говорить про боягузтво. Це свідчить про волю до виживання.

Вони закінчували синхронно, в різних кінцях міста, кожен на своїй полиці стелажу людських багатоповерхівок.