Книга / твір

- Ти п'яний. — А ти — скотина. Ми що, так і стоятимемо і констатуватимемо факти?

Ти з книгою дружи, чиї щедрі листи чекають на погляд твого. Вона завжди вірна. Нехай ти багатий, як хан, нехай без копійки ти, — не змінюватиме, не підведе вона.

Вона сиділа переді мною, перегортаючи свої нескінченні ноги, а я, який ще жодного разу не читав таких цікавих книг, не знав, з якої сторінки почати цей роман.

Він був чистий душею, ніколи не бажав собі зайвого, нічого не відкладав у запас. Холодно – розведи вогонь, жарко – йди в тінь, що посадиш – то виросте, що збереш – те й принесеш у свій дім. Ти потрібний людям, і вони тобі потрібні.

Людина відчуває сенс і мету свого життя лише коли усвідомлює, що треба іншим.

Він знав, як катехизис, як десять заповідей солдата, які вселяють унтерами новобранцям, що будь -яка війна священна, кожен воює на захист цивілізації і завжди комусь необхідно кудись просунути якісь форпости. Він знав, що газети це ті ж унтери, тільки для цивільних.

- Ти пахнеш ранковим сонцем, - замість побажання доброго ранку сказала я. - Як це? — з сонною усмішкою спитав він. - Приємно, - відповіла я. — Найприємніше. Для мене нічого немає приємнішого за ранкове сонце. І тебе.

Коли конкретно знаєш, чого побоюватись, вже легше. Вже з'являється надія.

Але й визначення«доросла людина» йому теж не пасувало. У ньому не було мужикаватості — тієї тяжкості щелепи, тіла і розуму, які відчуваються у більшості чоловіків, які переступили 21 рік. Байрон або Оскар Уайльд бачили чоловічу красу ось так: підсушено, великооко і декадентно витончено. І з якоюсь невловимою, недозволеною розкішшю. Ви одягали на нього артикул за номером Б-15, стандартну блакитну лікарняну піжаму, а вона тут же виглядала як одяг на Денді з ілюстрації Phillips, чия одна метелик до смокінга коштує 10 твоїх зарплат.

Все це було б смішно, якби не було так ***тельно трагічно.