Книга / твір

Це питання естетики. Просто ми звикли до себе. У нас вісім ніг, у них лише чотири, дві з яких зовсім не використовуються як ноги. Незвичайні, дивні, часом неприємні — так, але за допомогою розуму я одразу вніс поправки. Ми можемо змінити наші естетичні уявлення.

Закон Ліберман. Брешуть всі, але це не має значення, бо ніхто не слухає.

Набути і знову втратити завжди болючіше, ніж не мати зовсім.

Готовий стверджувати: якщо я насуну на голову мідну каструлю, суну ноги в дерев'яні черевики, обернуся в ковдру племені навахо, або в простирадло, або в матрац, затягнувшись поверх шкіряним поясом, і ходитиму в такому вигляді, ніхто й уваги не зверне; інша справа, якщо я виряджуся у фрак і шовковий циліндр. Така Росія.

Мені подобаються твоя дупа і твоє волосся. І твої губи, і очі, і вино твоє, і твоя квартира, і косяки. Але в мені порядку ніякого.

Найстрашніше не те, що це життя розбиває серце – серця створюються, щоб бути розбитими, але те, що вона перетворює серце в камінь.

Якщо у вас восьмий млинець грудкою, до біса млинці, ліпіть грудочки.

Втрачений рай повертається, коли пекло пройдено до глибини глибин. Після того як ми залишаємо полюс наївності, оптимізм чекає на нас на полюсі мудрості. Багатьох, на жаль, так і не чекає. До дорослого оптимізму треба дозріти

... їхати в метро - все одно як сидіти в самих годинах. Станції – це хвилини.

Найкраща брехня – це недомовлена ​​правда.