Книга / твір

Життя пройшло, наче й не жив.

Якщо ти не віриш, що я йду, просто рахуй дні, як я зник. І коли ти чуєш, що твій телефон мовчить, то знай, що це я тобі не дзвоню.

Але я пам'ятаю ту чудову мить, коли просте«так» чи«ні» могло змінити все наше буття.

— Як з Азкабана повернувся, так став ганяти Кікімера туди-сюди, ох, бідна моя пані, що б вона сказала, якби побачила, на що перетворився будинок, всяке лихо живе, скарби викидають, вона оголосила, що він їй більше не син, а він тут, і кажуть, до всього ще й убивця... — Побормочі в мене ще й стану вбивцею!

Людина, яку ми називаємо розумним, що володіє воістину величезними можливостями і фантастичним потенціалом, ця людина насправді виявляється заляканим звірятком, яке все життя ганяється за примарою нездійсненного щастя і знаходить лише розчарування. Зневіра, туга і безглуздість - ось наше кредо. Наша доля – суїцид. Деякі з нас вбивають себе відразу, деякі влаштовують суїцид протяжністю в кілька років, використовуючи як«рятівний» засіб наркотик, інші ж умертвляють себе довго і болісно, ​​спалюючи себе на роботі або в рутині побутових негараздів, заглушаючи душевний більспиртним чи транквілізаторами. По суті, яка різниця як?

Адже смерті немає, ніколи не було і ніколи не буде. Просто ми так часто зображали її, стільки років намагалися її осягнути, що зрештою переконали себе в її безперечній реальності, та ще й наділили рисами живої та жадібної істоти. Адже вона — не більше, ніж годинник, що зупинився, кінець шляху, темрява. Ніщо.

Жінки створені для того, щоб їх любити, а не для того, щоб їх розуміти.

Кохання - воно як повітря... її не помічаєш, поки вона є.

Ех, якби зловити той момент, коли ти – ніби ні з того ні з сього – починаєш ставати гіршим. Спочатку повільно, поштовхами, ледве-ледь, потім усе прискорюєшся і нарешті із захопленням, зі свистом вітру у вухах мчиш униз обмерзлою гіркою деградації.

Це було кохання з першого погляду, з останнього погляду, з одвічного погляду.