Книга / твір

Ви, скажімо, уявляєте себе людиною сильною і думаєте, що вам ніщо не загрожує. А тим часом випадкове освітлення предметів у кімнаті, тон ранкового неба, запах, котрий колись улюблений вами й навів невиразні спогади, рядок забутого вірша, який знову зустрівся вам у книзі, музична фраза з п'єси, яку ви давно вже не грали, — ось від яких дрібниць залежить перебіг нашого життя.

Вигаданий страх Завжди сильніший, ніж справжній, лякає.

Якщо ви хочете щось занапастити, проявляйте холодність. Щойно почуття, думки чи дії замерзають, відносини стають неможливими. Бажаючи розлучитися з чимось у собі або дати комусь відставку, ми перестаємо звертати на людину увагу, запрошувати її і помічати, намагаємося з нею не зустрічатися, не бачити її і не чути.

Нам заперечать, що суспільство має мститися, має карати. Ні в якому разі. Мститися може окрема людина, карати може бог. Суспільство ж займає проміжний щабель. Кара – вище за нього, помста – нижче. Ні така піднесена, ні така низинна справа йому не личить; його обов'язок не«карати, щоби помститися», а виховувати, щоби виправити.

У дружбі, особливо в дружбі хлопчаків, вам дозволено завдавати один одному певного болю. На це від вас навіть очікують. Але завдавати серйозних ран не можна. За жодних обставин не завдавайте ударів, після яких залишаються шрами.

Якщо платити добром за зло, чим тоді платити за добро?

Хто не рухається вперед, неминуче відступає. Можливий лише розвиток або занепад. І між ними нічого. Апогею не існує. Це ілюзія.

— Минуле це легенди, — сказав Хан орков. Майбутнє - це легенди. — Тоді що ж таке справжнє? — Справжнє це перехід від однієї легенди до іншої, — сказав Ланс.

Як тільки маг встає на межу між двома світами, він ризикує не належати жодному з них.

Подумай про мене, і я буду з тобою, бо ми з тобою любили один одного лише одну мить, але навіки.