Книга / твір

Доля – не каземат, а довкола божий простір, треба тільки жадібно бажати жити.

Зрештою, ми живемо у вік, коли люди вже не уявляють цінності. Людина в наш час — як паперова серветка: у неї сморкаються, грудкочуть, викидають, беруть нову, сморкаються, гудять, кидають... Люди не мають свого обличчя...

Ризикуючи, ми часом перестаємо Собою бути в полоні метаморфози, І часто шлях, яким ми йдемо, Шипи нам встеляють, а не троянди.

Немає помсти більш нещадної, ніж помста того, хто ледь не втратив владу.

Натовпом людей, а не тіней Повна здавалася темрява.

Не те щоб я претендувала на його серце, але мені було б приємно, якби всі мої друзі були вільні, а ще краще, якби вони любили лише одну жінку — зрозуміло яку. Так спокійніше.

— Поттер перервав мене на тому, що в журналі у професора Люпіна не записано тем, які ви пройшли... — Сер, ми пройшли боггартів, червоних ковпаків, повзучих водяних та гріндилоу, — перебила Снегга Герміона. — Сьогодні ми мали приступити... — Помовчіть, міс Грейнджер, — обірвав її Снегг. — Я не питав, що ви пройшли. Мені лише хотілося вказати на безладність професора Люпіна.

Любіть і будьте коханими, а«штамп» додасться!

Нічого більше не треба для щастя, — думав він, — умій тільки зупинитися вчасно, не заглядати в далечінь.

Насолода приїдається. Кислі фрукти та колкі жінки додають життя гостроти.