Красиві цитати

Як вітерець чи луна відбивається від гладких скель і повертається туди, звідки прийшов, так і потік краси, проходячи крізь очі, які є вікнами душі, повертається до прекрасного.

Ми радіємо красі метелика, але рідко визнаємо зміни, через які він пройшов, щоб досягти цієї краси*

Найкрасивіша доля фізичної теорії - вказати шлях до створення більш інклюзивної теорії, в якій вона живе як обмежувальний випадок.

Не можу я без посмішки Івана

оцю сльотаву зиму пережить.

В проваллях ночі, коли Київ спить,

а друга десь оббріхують старанно,

склепить очей не можу ні на мить,

він як зоря проміниться з туману,

але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить.

Ні словом не озветься. Ані пари

із уст. Вусате сонечко моє!

Несуть тобі три царіє со дари

скапарене озлоблення своє.

Іваночку! Ти чуєш, доброокий?

їй-бо, не знаю, що я зле зробив.

Чого ж бо й досі твій поріг високий

ані відчув, ані переступив.

Прости мені недільний мій Хрещатик,

що, сівши сидьма, ці котли топлю

в оглухлій кочегарці. Що терплю,

коли вже ні терпіти, ні мовчати

не можу, що, читаючи, люблю

твоїх Орхана, Незвала і Данте,

в дев’яте коло прагнучи стремлю.

Моє ж досьє, велике, як майбутнє,

напевне, пропустив котрийсь із трутнів.

Із тих, що білий світ мені окрали,

окравши край, окрали спокій мій,

лишивши гнів ропавий і кривавий

і право — надриватися в ярмі.

Сидять по шпарах всі мужі хоробрі,

всі правдолюби, чорт би вас побрав!

Чи людська добрість — тільки доти добрість,

поки без сил, без мужності, без прав

запомогти, зарадити, вступитись,

стражденного в нещасті прихистить

і зважитись боротися, щоб жити,

і зважитись померти, аби жить?..

5-6.12.1965

Білі акації будуть цвісти

в місячні ночі жагучі,

промінь морями заллє золотий

річку, і верби, і кручі…

Будем іти ми з тобою тоді

в ніжному вітрі до рання,

вип’ю я очі твої молоді,

повні туману кохання…

Солодко плачуть в садах солов’ї,

так, як і завжди, незмінно…

В тебе і губи, і брови твої,

як у моєї Вкраїни…

Ось вона йде у вінку, як весна…

Стиснулось серце до крику…

В ньому злилися і ти, і вона

в образ єдиний навіки.

1927

Іще не скресла крига на Дніпрі,

а вже весни дихання благовісне

в снігах я чую, наче угорі

прозорий крик, крик журавлиний висне.

Іще нема конвалій у гаю,

і гай мовчить у білому спокої,

та я весни п’янке дихання п’ю

з його гілля, що мріє наді мною.

Ось я іду, один між багатьма,

такий, як всі. Чого ж так серце сяє?

Іще весни немає, ще нема,

але весна в мені уже співає.

20/11/1963

Солов’їні далі, далі солов’їні…

Знов весна розквітла на моїй Вкраїні.

На гіллі рясному цвіт, немов сніжинки.

Знову серце б’ється молодо і дзвінко.

Я іду до гаю. Краю, ти мій краю,

кращого за тебе я в житті не знаю!

Кращого не знаю, далі мої сині,

як весну стрічати на моїй Вкраїні.

У росі фіалки, ріки у тумані…

В серці сяють очі, рідні і кохані…

В птичім щебетанні все кругом проснулось,

і до мене знову молодість вернулась.

Я іду до гаю, і в блакить безкраю

серце моє лине й птицею співає

про весну чудесну на моїй Вкраїні…

Солов’їні далі, далі солов’їні!

1961

Oй ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько — колюче терня?

Чом твої устонька — тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром,

Що то запалює серце пожаром?

Ох, тії очі темніші ночі,

Хто в них задивиться, й сонця не хоче!

І чом твій усміх —для мене скрута,

Серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю дуту.

Там, у степу, схрестилися дороги,

Немов у герці дикому мечі,

І час неспинний, стиснувши остроги,

Над ними чвалить вранці і вночі.

Мовчать над ними голубі хорали,

У травах стежка свище, мов батіг.

О, скільки доль навіки розрубали

Мечі прадавніх схрещених доріг!

Ми ще йдемо. Ти щось мені говориш.

Твоя краса цвіте в моїх очах.

Але скажи: чи ти зі мною поруч

Пройдеш безтрепетно по схрещених мечах?

Старенька жінко, Магдо чи Луїзо!

Великий світ, холодні в нім вітри.

У нас ще й досі круппівське залізо

виорюють у полі трактори.

Ну, як там вальси — чи гримлять у Відні?

Як доктор Фауст — бореться зі злом?

У нас навіки хлопці наші рідні

живуть собі у рамочці за склом.

Я не скажу ні слова тобі злого.

Твій, може, теж загинув на війні.

За що він бився, Магдо, проти кого?!

Він не кричить “Хайль Гітлер!” на стіні?