Дін Вінчестер

У психіатра: — Розкажіть, як ви почуваєтеся. - Все нормально. Якщо лише невелика депресія. - Ясно. Чим це спричинено? — Напевно тим, що я почав Апокаліпсис. - Апокаліпсис? Ви вважаєте, що його почали? — Так, розумієте, я вбив демона, Ліліт, і випадково випустив Люцифера з пекла. Тепер він усім заправляє, а ми хочемо його примружити. - Хто це ми? - Я і мій брат. І ще один янгол. — Ви маєте на увазі янголятко? На плечі? - Ні, нашого звуть Кастіель, у плащику такий. До розмови вмикається Дін: — Ну, ви зрозуміли. Хлопець уже якийсь місяць сам не свій. Але Апокаліпсис влаштував не він. - Не він? - Ні. Просто був ще один демон Рубі. Вона підсадила його на демонську кров. Він знатно до неї присмоктався. Мій брат не хотів зла. Він просто був... під кайфом. Січете? Підлікуйте його якнайшвидше, а то нам треба монстрів по всій країні ловити.

- Чуєш, герой, тобі треба відіспатися. Я попрацюю, а ти знайди мотель і поспи. Добре? - Що б я не робив, Дін, Глюцифер не затикається. - Навіть зараз? - Так, зараз він співає "Сходи в небо ". - Класна пісня. — Але не вп'ятдесяте поспіль.

— Коли ми, фріки, вмираємо, куди ти думаєш ми вирушаємо? Ні в рай, ні в пекло. То куди? - Леголенд?

- Я Дін Вінчестер. - Той самий Дін Вінчестер?! - Да не може бути! Ти ж ніби помер?... Разів чотири... — Так. Але я хлопець міцний.

- Ліз, я не можу втягувати вас у це лайно. - Ти про свою роботу? — Я про своє життя.

Життя - лайно, бери лопату, соплі може кожен пускати.

— Треба вигнати з неї демона, не зашкодивши їй. Вона назвала мене«сваркою». — І ти одразу засмутилася?

— Ось лайно! - Це ектоплазма. Сем, здається, я знаю, з чим ми маємо справу. Це гігантський зефірний чоловічок!

- І цей хлопець вершить наші долі? — Нічого не вершить, він рупор. Провідник натхненної звістки. - Вести. Доброї звістки. Це що ж, Новий Заповіт? — Колись ці книги стануть відомі, як Євангеліє від Вінчестерів. - Ти нас розігруєш!

— Дін... ти мене... — І ти мене... — Хлопці, може, поїдемо, га? А то я зараз розривуся!