Пацієнт

Ти думаєш, що істина важлива тільки якщо її можна виміряти. Добрі наміри не береться до уваги, турбота не береться до уваги. Але життя людини можна виміряти кількістю сліз, пролитих про неї після смерті. І якщо їх не можна порахувати або ти не хочеш рахувати, це не означає, що їх немає.

Люди тактовні і ввічливі не тому, що так прийнято, а тому що вони усвідомлюють свою недосконалість і знають, що можуть робити помилки.

— Я не намагався вбити себе. - Ні, звичайно. Ти хотів зарізати стінку.

Те, що людина складається з тобою в спорідненості, це не робить її особливою, гіднішою за інших.

— То що ж ви такі спокійні? - Я або вмираю, або ні. Не те, що я хотів би померти, але переживання нікого ще, начебто, не вилікували.

Як можна сказати, що надії немає, якщо не знаєш, чому її немає.

— Що це у вас? — А, це болезаспокійливі. — У вас нога болить? — Ні, вони просто смачні. Хочете спробувати?

— А як зазвичай святкують без героїну? — Зазвичай тортом. — Тоді давайте ширнемось тортом!

— Я все ще незаймана. — Ви вагітна. — Чорт, знову!

— Хай буде на вашу думку. Непорочне зачаття. — І що ж мені робити? — Очевидно! Створювати релігію!