Рівердейл

Якщо це Шеріл, скажи, що всі перецілувалися і нехай вдавиться.

Я ніколи не буду як ти, тату.

- Але дозволь мені допомогти тобі допомагати Поллі. - Ти вважаєш Поллі божевільною. - Так, я думаю, що вона божевільніша, ніж серійний убивця на наркоті, і що? Вона вагітна від Джейсона - це все переважує.

— А раптом я й сама посунута? — Бетті... Ми всі посунуті. Але ми не наші батьки. У сім'ї не всі однакові.

– Коли мого тата заарештували, поліція, юристи, судді, судна – вони забрали у нас усе. Наші будинки, машини, членство в клубах, яхту, навіть – я не жартую – наш одяг. Але всупереч усьому, мама посадила мене на край ліжка і сказала, щоб я не плакала, бо є одна річ, яку ніхто не зможе в мене забрати. Ніколи. – Твій трастовий фонд? - Моє ім'я, Реджі. Вона сказала, що ніхто його не забере, але саме це вона й зробила. Наче це нічого не означало. Було нічим. Наче я була нічим.

Джейсон був золотий хлопчик. Але я... Люди мене ненавидять.

Усі підходять до мене. І обіймають мене. Кажуть, що мені має стати легше, адже вбивцю мого брата нарешті спіймали. Що цей кошмар скінчився. То чому мені не легше?

- Шеріл, що таке? Що трапилося? - Джейсон. Його немає. — Я знаю, я знаю, що його немає. - Ні, ти не знаєш. Ти не розумієш. Він мав повернутися.

Ось дещо про страх. Він є завжди. Страх невідомості. Страх бути в цей момент одному. Страх, що твої найближчі – монстри. Страх, що як тільки ти знищиш одного, з'явиться інший монстр, щоб зайняти його місце. Страх, що ще одна чудовиська чекає наприкінці темного коридору.

Ти можеш більше не жити в Саутсайді, можеш не одягатися, як у Саутсайді, але ми обидва знаємо правду. Змії не скидають свою шкіру так легко.